Годинники, як інструменти для вимірювання проміжків часу, менших за добу, та часу дня, використовувалися здавна. Першими серед них були сонячні годинники, що визначали час за напрямком тіні.

Люди навчилися визначати час доби по руху сонця по небосхилу дуже давно. Так з'явилися перші сонячні годинники. Найдавнішим був годинник, відомий ще в античні часи у Середземномор'ї і на Далекому Сході. Години на ньому показувала тінь, що падала від нерухомого стрижня-гномона на циферблаті.

Деякi аналоговi годинники мають три стрiлки. Остання стрiлка веде вiдлiк секунд i називається секундною. Секундна стрiлка рухається 6 0 разiв на хвилину, тобто поки хвилинна стрiлка цокне один раз, секундна стрiлка встигне цокнути 6 0 разiв.

По праву першим годинником, за допомогою якого почали вимірювати час, можна вважати сонячний. Докази його появи існують в хроніках, датованих серединою 3 тисячоліття до н. е. Його послідовником став годинник водяний, винайдений близько 150-го року до нашої ери.

Дані NIST-F2 надіслали до Міжнародного бюро мір і ваг, яке збирає дані атомних годинників світу для стандарту міжнародного атомного часу. Там NIST-F2 визнали одним із найточніших атомних годинників.

Інструкція з експлуатації механічного годинника з функцією автоматичного підзаводу включає наступні пункти: Носити годинник необхідно 12 годин на день. В цьому випадку не потрібно їх заводити вручну.