Представниками цього шару є боги Рід (Святовид) з рожаницями, Коляда, Ярило, Жива і Морена, Купайло. Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців ІІІ – ІІ тисячоліть до н. е., прабатьківщиною яких були південні степові регіони Росії, Молдови, України.

Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7 %, залежно від способу визначення. Язичницька обрядовість частково збереглася в українському фольклорі, родинно-побутовій звичаєвості, традиціях.

Саме проти цього "язичництва" боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.

Язичництво – це термін, який використовується у християнстві для визначення неавраамічних релігій. У більш широкому та сучасному розумінні, язичництвом заведено називати будь-якіполітеїстичні або нетрадиційні релігії, які знаходяться за межами християнства, юдаїзму,індуїзму та буддизму.

Українське язичництво як релігія автохтонного населення України має кількатисячолітню історію, старшу від християнства на 7 тисяч років. Українське язичництво постійно розвивалося та змінювалося. Перші згадки про язичництво на території України, зокрема про культ Перуна, знаходимо в роботах Прокопія Кесарійського.

Язи́чництво,також язи́цтво — сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття християнства та інших світових релігій у всіх народів. Прийнятий у християнському богослов’ї …