Із початку колективізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства — ворога радянської влади. Перший п'ятирічний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації.

Мета колективізації: встановлення цілковитого контролю держави за сільськогосподарським виробництвом і використання його ресурсів та потенціалу для модернізації всього господарства.

Колгоспи були засновані на великих сільських господарствах, які знаходились у колективній власності жителів села. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років. На початку 1920-х років було колективізовано лише 3 % селянства СРСР.

Селяни не могли змиритися з втратою землі, власності, не бажали стати наймитами держави. Тим більше, що бачили перед собою наочний приклад напівголодного життя колгоспників Східної України, які 1946-1947 рр. переживали черговий голод. Тому західноукраїнське селянство чинило впертий спротив колективізації.

На території України та Кубані, щоби зламати опір селянства, колективізацію було супроводжувано Голодомором. Насильницька колективізація призвела до відчуження селян від власності, землі й результатів їхньої праці, до зламу традиційної селянської психології.

В ході антиколгоспних протестів, Сталін в 1930 році переклав на місцеву владу відповідальність за колективізацію, що дозволило …