Іван Петрович Павлов (14 (26) вересня 1849 р., Рязань – 27 лютого 1936 р., Ленінград) – російський і радянський учений, фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність, фізіологічної школи, лауреат Нобелівської премії 1904 року “за роботу з фізіології травлення”.

П . Павлов створив новий розділ фізіологічної науки – фізіологію вищої нервової діяльності, на основі відкритого ним феномена – умовного рефлексу.

У своїй науковій діяльності Іван Петрович Павлов розробляв три основні гілки фізіології: фізіологія вищої нервової діяльності, фізіологія серцево-судинної системи (кровообігу) і фізіологія травлення.

Його внесок у розвиток психології полягав у відкритті та дослідженні “умовного рефлексу” як компонента індивідуальної поведінки тварин і людей, розробленні теорії вищої нервової діяльності – фізіологічної основи психічної регуляції поведінки.