Прообразом крапки був знак хреста (знак зупинки), ним переписувач позначав місце, де зупинився перед відходом на молебень чи трапезу (знак цілком міг падати на середину слова). Згодом знак скоротився до пунктирного хреста, а далі – до крапки.

Крапка стала першим знаком пунктуації в давньоруській писемності. Назва крапка утворилося від дієслова ткнути. Корінь є і в назвах інших сучасних розділових знаків: двокрапка, багатокрапка. А в XVI–XVIII століттях знак питання називався «крапка запитальна», а оклику — «крапка здивування».

крапка Найдавніший із сучасних розділових знаків – крапка. Вона не завжди ставилася безпосередньо на рядку. Арістофан Візантійський використовував у своїх рукописах систему трьох точок: комма (крапка внизу); періодос (крапка у верхній частині рядка), колон (крапка в центрі рядка).

Особливе місце серед розділових знаків займає крапка. Вона зазвичай ставиться в кінці пропозицію, яка про щось розповідає. Крапка передає закінчений зміст пропозиції. Але іноді в реченні ставиться кілька точок, що означає, що продовження цього ще піде або незакінчену думку.