Сільським товариствам надавалося право викупу садиби і за згодою з поміщиком – польового наділу, після чого всі зобов'язання селян перед поміщиком припинялися; селяни, які викупили наділ, іменувалися «селянами-власниками».

Селяни повинні були нести свої колишні повинності – панщину і оброк, тільки тепер це вважалося платою за землю. Таких селян називали тимчасово зобов'язаними. З 1883 року всі тимчасово зобов'язані селяни повинні були викупити свій наділ у поміщика, причому за ціною куди вище ринкової.

Селяни, що викупили свої землі, називалися селянами-власниками, які не перейшли на викуп, – тимчасово зобов'язаними селянами. Селяни могли перейти на дарчий наділ (1/4 від покладеного, але без викупу), у цьому випадку вони називалися селянами-дарниками.

Операція була проведена з метою сприяння переходу надільної землі у власність селян. До викупу селяни, залишаючись особисто вільними, продовжували розплачуватись за користування поміщицькою землею через панщину та оброк (так звані «Тимчасово зобов'язані селяни»).