ДСТУ 2272-1993 [2] надає іншу термінологію, проте визначення видів виникнення горіння теж є не зовсім зрозумілими: самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання, самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Самозаймáння (рос. самовозгорание, англ. spontaneous ignition, spontaneous combustion; нім. Selbstentzündung) — явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які приводять до виникнення горіння речовини при відсутності запалювання.

Температу́ра самозайма́ння — найнижча температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій окиснення матеріалу (речовини), які закінчуються полуменевим горінням.

Самозаймання – це самочинне виникнення горіння внаслідок поступового накопичення тепла у певній речовині [2]. Воно спостерігається під час різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій тоді, коли швидкість виділення тепла перевищує швидкість його розсіювання [3].

Чим вища температура кипіння нафтопродуктів, тим вища температура спалахування. Бензинові фракції мають температуру спалахування до -40 °C, гасові — понад 28 °C, масляні від 130 до 350 °C.

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Самозаймання — загоряння займистого матеріалу внаслідок окиснення його киснем повітря або за рахунок інших механізмів незалежно від припливу тепла ззовні.