Серенаду для струнного оркестру було написано Петром Іллічем Чайковським. Натхненням для композитора була творчість Моцарта. Вперше твір було виконано у Санкт-Петербурзі 1881 року.

Такий жанр був поширений у Середньовіччі та епоху ренесансу. Витоком такий серенади є вечірня пісня трубадурів (Serena). Вокальна серенада була поширена у побуті південних романських народів. Співак зазвичай сам акомпанував собі на лютні, мандоліні чи гітарі.

Для них Баланчин і створив «Серенаду»: вона майстерно побудована на летких пробіжках кордебалету по сцені, а в різних епізодах зайнята різна кількість танцівниць.

Початок існування серенади прийнято пов'язувати із творчістю поетів-музикантів XII-XIII віків – трубадурів, труверів, мінезінгерів. Одна з основних тем їх музично-поетичних творів – культ «прекрасної дами» і оспівування сили куртуазної любові, що облагороджує.